Демон лютує, демон гарчить – хамуватий дядька на вулиці, штовхнув того у спину. Демон бачив, як на запльований асфальт, летять його нові окуляри, а зряча, проте, вкрай сліпа жіночка, давить їх черевиком. Демон вибухнув! Закричав, що аж голуби здригнулися та полетіли обсирати пам’ятники. Сивий дідусь, який йшов позаду, підійшов до розгніваного Демона.
- Годі верещати! – сказав він скрипучим голосом, – Зараз міліцію викличу!
- У нас Поліція! – крикнув Демон, – Це я їх викликати буду! Мені шкоду зробили!
- А мені один пуньк (ну ви зрозуміли, що він сказав)! – вигукнув дід, – Я тобі ось ціпком по рогам дам!
Дід загрозливо затрусив ціпком у повітрі. «Який лютий дід! – подумав Демон, – В якому пеклі його зробили!» Демон підібрав розбиті окуляри і тактично відійшов на двадцять метрів. Потім подумав і відійшов ще на сто… на всякий випадок.
Зиркнув на годинник. Часу було мало. Він хотів подивитися улюблену мильну оперу в нових окулярах. По телеку якраз крутили 666 серію «Короткої історії кохання Марії Рози Сильвії». Демон дуже хотів дізнатися, як Хуан врятує Марію від Педро, що насправді кохає Мерседес, що кохає Симона, якому подобається Марія. Як йому хотілося побачити емоції на обличчі Педро, коли він прознає, що його мати, насправді рідна мати Хуана, а він сам – син Мерседес. Ох! Проте, його окуляри зламані і він може ніколи не дізнатися, що Хуан – це рідний брат Симона; що Марія, насправді не Марія, а біженка з Північної Кореї і звати її чи Пак Со Ин, чи Шо За Нах!
- Ні, я подивлюся серіал! – голосно сказав демон і побачив, як лютий дідуган кричить та кусає скажених собак.
Демон перехрестився… на всякий випадок… і відійшов ще на три кілометра. На площі Брудній, там де стоїть обісраний голубами пам’ятник Евкакію Пречистому, Демон піймав таксі. Таксист повернув до нього вусате обличчя.
- Куди? – запитав він.
- На вулицю Окулярну 57.
- Це в нашому місті?
- Так! – відповів Демон.
- Дорогу покажеш?
- Еееее… нууу… добре! – погодився Демон.
- Добре! Я закурю? – запитав таксист, увімкнувши на магнітолі шансон.
Демон заплющив очі і перехрестився…
Через півгодини, Демон виліз з таксі. Відчував, наче відсидів три по п’ять. Втомлено поплентався до магазина оптики «Вирвиоко +». Підсліпувата продавчиня, вийшла з-за прилавку. Посміхнулася. Намацала рукою його лице.
- О, то це ви, пане! – сказала вона.
- Ага, – вимовив Демон.
- Щось трапилося?
Демон коротенько пояснив, що трапилося.
- Яка халепа! – сказала вона, схилив кучеряву голівку.
- Дайте мені нові окуляри! – попросив Демон.
Продавчиня пішла за окулярами. Повернулася з нічим.
- Вибачте, пане! Такі моделі закінчилися! – розгублено мовила вона.
- Тоді дайте мені інші! – похмуро кинув Демон.
- Ага! Зараз! Секундочку! Почекайте!
Продавчиня побігла шукати інші окуляри. Принесла цілу жменю. Кинула на стіл.
- Обирайте!
Демон наміряв окуляри в рожевій оправі. Колір йому не пасував, але тепер він бачив краще!
- Ось ці мені заверніть, будь ласка! – сказав Демон.
Продавчиня поклала окуляри в чохол, чохол в коробку, коробку в пакет.
- Розрахунок готівкою чи карткою? – запитала вона.
Демон мовчки тицьнув жінці пластикову картку «Пекельні надра банку». Вона п’ять хвилин копирсалася в касовому апараті. Демон терпляче чекав, поглядаючи на годинника. Жінка відала картку і чек. Він похапцем згріб пакет, вибіг на вулицю. Продавчиня кричала йому у спину «Приходьте ще!».
Демон сів у таксі. Надто пізно зрозумів, що це те саме таксі, на якому він їхав. Знайоме вусате обличчя запитало:
- Куди?
- Праведна 7, – втомлено сказав Демон.
- Дорогу покажеш?
Демон вкотре перехрестився…
Таксі зупинилося на Праведній 7. Тепер Демон відчував, що відсидів три життя по п’ять разів. Подивився на час. Він встигав подивитися серіал. Демон посміхнувся. Махнув руками від радості і тільки тоді зрозумів, що окуляри залишилися в таксі. Демон лютує. Демон гарчить. Демон біжить за таксі по вечірнім вулицям міста. А десь в телевізорі, плаче бідний Хуан, який дізнався, що його люба Марія (ну та що Пак Со Ин), полетіла на Місяць рятувати свою подругу від лютого космічного діда з ціпком!
Комментариев нет:
Отправить комментарий