Телефон задзвонив. Було три години ночі. Демон роздратовано підняв слухавку.
– Алло!
В слухавку хрипло дихали.
– Аллоо?
– Сим фніф! – сказав незнайомець.
– Сів у хлів?
– Сім хнів!!
– Сім вогнів? – перепитав Демон.
– Сім днів!!!
– Ааа… сім днів! Ага, зрозуміло. А сім днів до чого? – сонно поцікавився Демон.
– Сім днів до хмеф-мефф! – незнайомець наче жував ганчірку.
– Кого?
– Хмефці! – повторив незнайомець!
– Га?
– Смерті!!! – прохрипів він.
– Аааа… я зрозумів. Угу.. Ааа… – Демон задрімав.
– Готуйся! – попередив незнайомець.
– Га? Так… Угу… – Демон прокинувся, – Гей, почекай!
– Що?
– А чому так довго?
– Ну, еее… хм… Ви про що? – незнайомець розгубився.
– Ну, сім днів… ну забагато якось! Давай чотири? До речі… ем… сім днів, так? Це яке в нас число?
– Апха… Зараз… – незнайомець забурмотів, – Ем… здається чотирнадцяте.
– Ага, – Демон уперся головою в стіну, – Ну, 14-го я йду до стоматолога. Ні, тоді не зможу. Краще 10-го. Добре?
Мовчання. Шурхотіння зі слухавки.
– Хм… Ну… Ееее… Зараз… – незнайомець щось перебирав, шарудів папером, – Так, добре!
– Тоді буду чекати! – Ам… Угу… Демон поклав слухавку, пішов спати.
Ввечері, одинадцятого числа, Демон сидів біля вікна. Курив, дивився, як в небі кружляють голуби. Їх ловили на льоту голодні янголи. Вони сідали на дахи сусідніх будинків і діловито жували пташок. По вулиці пробіг лютий дід. Він гнався за перевертнем. На перехресті вулиць Праведна та Лицемірна, виник затор.. Бородатий дядька на дорогій машині, не хотів пропускати кучерявого цигана на сірому коні. Бородатий щось кричав, махав кадилом. Циган йому грізно відповідав. Кінь хитав головою. По вулиці, вже в інший бік, поскакав чоловік верхи на величезному щурі. За ним, як зимовий вітер, гнався лютий дід. Демон відволікся. Хтось постукав у двері. Він відчинив. На порозі його демонської квартирі, стояв незнайомець в савані.
– Косметику не купую! В Бога не вірю! До побачення! – кинув Демон і поспішив зачинити двері.
– Зачекайте! – чоловік вставив руку в дверний отвір, – Я до вас!
– Всі так говорять! – сказав Демон.
– Ні. Ми домовлялися!
– Не пам’ятаю.
– На одинадцяте число.
Демон покопався в пам’яті, протянув:
– Ааа… згадав. Так, домовлялися!
– Угу! – чоловік усміхнувся, – Тепер, може, відпустите мою руку. Її затисло. Боляче… трішки.
Демон впустив незнайомця в квартиру.
– З чим завітали? – поцікавився він.
Незнайомець кашлянув, сказав:
– Шим фіф!
– Вибачне, що?
– Сім гніх! – повторив той.
Демон примружив очі, розвів руками.
– Сім днів!! – незнайомець прибрав капюшон з обличчя, – Вам давалося сім днів, щоб розібратися зі справами. Зараз, я заберу вас в Чистилище!
– Фу… Так ти Смерть?
Смерть кивнув.
– Гиии... Тю, я вже думав ти з податкової!
– видихнув Демон.
– Ви переплутали. Я – Смерть! Ну добре, Марку Казаберговичу, ходімо зі мною. Вас чекають!
– Я схожий на Казаберговича? – реготнув Демон.
– Ну, так... – невпевнено сказав Смерть.
Смерть дістав з широкого рукава блокнот. Заглянув в нього.
– Як ні? Це ж ви Свистодралов Марк Казабергович?
Демон вибухнув реготом, аж голодні янголи припинили жувати птахів. Заспокоївся, показав паспорт. Незнайомець вдарив себе по голові.
– Знову переплутав! – хникнув він.
Демон знизав плечима. Незнайомець сів у крісло, несподівано заплакав. Демон скоса поглядав на чоловіка. Дав свою носову хустку, приніс води. Запропонував чогось міцного. За п’ять хвилин Смерть глушив коньяк. Демон сидів біля вікна, потроху пив алкоголь, косився на гостя.
– Знаєш, я такий самотній! – поскаржився він.
– Розумію. – тихо мовив Демон. Він дивився на вулицю. Бородатий чоловік, щось кричав, махав дерев’яним хрестом, як алебардою. Йому грізно відповідав… кінь. Циган хитав головою.
– Мені живеться, як собаці! – продовжив Смерть, – Зарплатня маленька, кар’єрного росту немає, страховки… Ох… Роботи багато, ось і виходить, що я плутаюсь!
Демон мовчки його слухав. Незнайомець півгодини скаржився на паскудне життя, поки не виговорився. Потім зненацька підвівся.
– Ну це… піду я. – сказав він, – Вибач, що я так…
– Буває. – відповів Демон, посміхнувся.
Вони потисли руки. Демон провів Смерть до дверей.
– Слухай. Хотів спитати, – сказав Демон, – а де твоя коса?
– Заіржавіла. Довилось здати на метал. – криво усміхнувся той.
Демон підійшов до вікна. Смерть вийшов з під’їзду і почовгав вверх по вулиці. Демон провів його поглядом. Було вже темно. На перехресті вулиць горіли ліхтарі. Там, лютий дід бився з конем! Бородатий дядька ганяв хрестом перевертня. Циган годував з рук голодних янголів.
5 січня 2019 р.
Комментариев нет:
Отправить комментарий